Рогатин – районний центр у Івано-Франківської області, відомий з ХІІ ст. Походження назви міста пояснюється легендою про те, як дружина князя Ярослава Осмомисла заблукавши у лісі, зустріла оленя. Тварина й вивела княгиню з лісу. На тому місці був заснований Рогатин (назва, звичайно, від слова «рогач», тобто «олень»).
Але ж найвідомішою легендою про місто є те, що воно є батьківщиною Насті Лісовської, відомої кожному українцю (завдяки Ользі Сумській) під іменем Роксолана. Батько Насті був місцевим священиком. Тут, у 1520 році, вона була взята у полон кримськими татарами. З позитивного про неї можна сказати, що це єдина султанша (за багато століть), яка не носила чадру. А так була великою інтриганкою.
Магдебурзьке право Рогатин дістав у 1415 році. Найбільший розвиток міста припадає на наступне, XVI ст. Привілеї Рогатина як міста підтверджувалися декількома королями, тут був збудований замок, а також у Рогатині при церкві Різдва братами Юрієм та Іваном Рогатинцями було організоване братство за взірцем львівського (було відкрито школу, був тут значний осередок іконописного мистецтва).
Також слід згадати, що Рогатин довгий час був осередком єврейства. У різні часи до 60% населення міста були євреями. Під час ІІ Світової війни німцями було знищено 3500 євреїв. Про значну колись громаду нагадують поодинокі залишки надгробків на старовинному кіркуті поруч із Миколаївською церквою.
Зараз у Рогатині мешкає бл. 8000 жителів. Місто має значний туристичний потенціал, але, на жаль, не розвиває його. Тут збереглися: кам'яна церква Різдва Богородиці (XIV ст.), дерев'яні церкви св. Духа (1598) та Миколая (1729), готично-ренесансний костьол (XV ст.), старовинні житлові будинки.
Всі згадані пам’ятки розташовані недалеко одна від одної. Перебувають вони у непоганому стані. Церква Різдва та Миколаївський костел розташовані поруч із центральною площею (на ній й пам’ятник Роксолані).
Церква Святого Духа – безумовно, найвидатніша пам’ятка Рогатина й одна з найгарніших дерев’яних церков України, - розташована трохи далі від церкви Різдва (за нею). А Миколаївська дерев’яна церква розташована у дуже мальовничому місці – на горі, з якої видно весь Рогатин. Слід зауважити, що ця церква, не дивлячись на дуже довершену архітектуру, має зараз дещо «штучний» вигляд, тому що стіні її повністю оновлені новими дошками, а дах вкритий жахливою бляхою. Це, безумовно, псує пам’ятки архітектури.
Церква Святого Духа теж частково оновлена, але там, слава Богу, ґонтовий дах залишили. Поруч із цими церквами є старовинні цвинтарі (поруч із Миколаївською – величезний, а ще є залишки єврейського).
Манявський водопад в живописному гірському урочищі, поблизу села Манява це один з найказковіших, красивіших і загадковіших водопадів Карпат. Він розташувався в дивному історичному місці — в гірській ущелині між обривистих скель.
Висота водопаду — близько 20 м, вода з нього спадає декількома каскадами, розділяючись на 2 частини: ліва – широка частина і права – вузька, праворуч від цієї частини з флішевіх порід капають маленькі краплі, немов дощик.
Біля підніжжя — невелике дрібне озерце: якщо викупатися в нім, то за переказами, омолодишся. У старі добрі часи тут здійснювалися язичеські обряди. І саме близькі до природи язичеські Боги нібито допомагають зберегти вирушаючу молодість.
Щоб дістатися до водопаду потрібно пройті пішки не менше 2 км. по грунтовій дорозі, переходячи кілька разів р. Манявку. Дійде не кожен, це точно – але декілька кілометрова подорож і форсування гірських потоків окупляться дивною, містичною, якимось пра-історічнім, язичеським містом.
Глибока ущелина між дивно похилих скель, на яких, – високо-високі ялини. Місце, куди сонце якщо і заглядає, то рідко і ненадовго. Містичне місце.
Між гірськими скелями Карпат, поблизу села Маняви на Івано-Франківщині, розташована древня святиня. Унікальне святе місце огорнуте схилами гір, які вкриті вічнозеленими смереками. Цілюща джерельна вода і мікроклімат — те, за чим повертаються звідусіль, зрозумівши цілющу цінність і потужну енергетику місцини, побувавши одного разу. Йдеться проМанявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир
Перші згадки про заснування обителі сягають у XIII століття і пов’язані з ченцями Іоаникієм і Пахомієм. Після спустошення Києво?Печерського монастиря монголо-татарами, два іноки прийшли в Карпатські гори, де й заснували монастир.
Одна з легенд розповідає, що ченці прийшли шукати воду в Галицькім краю, бо чули, що тут вона така ж чудодійна, як у Києві. Аби порівняти, взяли із собою воду із джерела Києво-Печерської Лаври та вагу. Йдучи дорогою, вони набирали воду і зважували її, щоб знайти таку ж, як і в джерелі Печерської Лаври. Але ніде співпадіння не було. Мандруючи, Іоаникій та Пахомій добралися до Карпат. На березі ріки Бистриця, що біля Солотвина (Краснопіль), вони зустріли рибалку, котрий їх застеріг, щоби вони не робили зважування води. Рибалка запросив ченців до печери, пригостив, але монахи запідозрили лихе, зрозумівши, що це не рибалка, а лукавий. Вони кинулися геть, та двері печери зачинилися. «Я відпущу вас тоді, коли підпишетесь, що залишите цей край зараз же і не будете засновувати монастир», — за цими словами налетіли на печеру нечисті, накинувшись на монахів. Але Іоаникій, що мав воду, не розгубився — почав кропити нею нечисту силу. Слуги пекла побачили, що їх перемагають — і почали рити землю, втікаючи виритою дорогою, яка привела їх на місце, що зветься Манявою. А за ними вийшли і монахи. Тут ченці зважили воду, і вода виявилась такою ж, як із джерела Києво-Печерського монастиря. В лісових нетрях, у печері, яка нині зветься «Блаженний камінь», вони заклали Каплицю.
У 1241 році заклали, а в 1242 збудували й освятили Храм Воздвиження Чесного Хреста і заснували монастир. Про заснування монастиря в XIII столітті говорив Іван Франко, стверджуючи, що Захар Беркут, — герой Тухольки, три роки провів між старцями у монастирі. Сюди, до старців манявських, неодноразово приходив князь Данило Галицький за розрадою і благословенням. Не могла нечисть змиритися з тим, що зведений ДІМ БОЖИЙ, і монастир був зруйнований монголами.
Найвища гора України Справжньою природною прикрасою як Українських Карпат, так і всієї України є високогірний хребет Чорногора, у складі якого знаходится найвища точка України – гора Говерла (2061 м)
Хребет Чорногора є головним ландшафтним компонентом та популярним екскурсійним об’єктом Українських Карпат, який відвідують тисячі туристів, альпіністів і вчених з багатьох країн світу.
Найвища вершина цього хребта – гора Говерла, яка має правильну пірамідальну форму. Окрім Говерли, тут знаходяться ще чотири вершини, висота яких перевищує 2000 метрів - Чорна Гора (2028 м), Петрос (2020 м), Гутин Томнатик (2013 м), Ребра (2002 м).
Висота Говерли - 2061 метр над рівнем моря. У перекладі з мадярського ця назва означає "сніжна гора". Вершина її насправді сніжна. Та й погода тут часто змінюється: сніг на Говерлі серед літа – не дивина.
На схилах гори — форми плейстоценового заледеніння, каменепади. Бувають снігові лавини. Складається з пісковиків і конгломератів. Вкрита альпійськими луками, чагарниковими пустищами, подекуди — кам'яні осипи. Біля підніжжя — один з витоків Пруту, водоспад. Знаходиться у межах охоронної зони Карпатського заповідника.
Вершина Говерли являє собою невеликий плаский майданчик, який дає унікальну можливість любуватися навколишнім ландшафтом у радіусі 360°. З вершини Говерли прекрасно видно увесь чорногорський хребет, що простирається звідси на південний схід.
Комбінація зелених і синіх відтінків віддалених карпатських хребтів залишає в пам'яті людей, що побували на Говерлі, незабутнє враження. Звідси добре видно безліч гірських селищ, струмочків, озер, а також стежок, віялом сповзаючих з гір, що губляться в лісистих схилах.
Музей гуцульського побуту,
етнографії та музичних інструментів
РОМАНА КУМЛИКА
|
